 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Можливо, це якийсь прояв інфантильності, але я дуже болісно реагую на надмірний вияв емоцій на людях. Ну це я так делікатно пояснила. Я дуже нервуюсь, коли хтось поруч - просто люди за сусіднім столиком, чи в черзі в супермаркеті, а надто коли знайомі - починають один на одного орати, або коли жінка пиляє свого чоловіка (знаєте, таким огидним голосом, монотонно, як зуб свердлить), або говорить при чужих людях, яке він чмо, а він їй - яка вона дура, або коли вони кричать на дітей. Потім вони не прощаються один з одним назавжди, а абсолютно спокійно займаються далі своїми справами, ніби нічого не сталося. Спитай їх - обидва переконані, що у них дуже міцна сім'я. Колись давно мої батьки з друзями, які по сумісництву були батьками 8-річної Свєткі та її сестри Лєни, разом пішли ввечері в кіно. Не пам'ятаю, чому я опинилася в них вдома. Свєтка і Лєна мали робити уроки, я в школу ще не ходила, і щось там з ними за компанію читала. Ми сиділи за величезним старим овальним столом. Не пам'ятаю, що саме викликало гнів бабушкі, але спочатку вона на Свєтку кричала, а потім вирішила побити газетою. Свєтка пішла далі у своєму безчінствє й почала тікати. В результаті вечір перетворився на погоню довкола стола. Свєтку це відверто розважало. "Как страшно жить!" - подумала я й розревілась. Тут така фігня: мене ніколи в житті не били й навіть сильно на мене не кричали. Я, звичайно, знала, що в деяких сім'ях дітей б'ють, але по телевізору казали, що то пережитки царату, й я повірила. Били мою двоюрідну сестру, і в таких випадках я також плакала (а вона, до речі, ні), але то все ж справа сімейна, а тут чужі люди не посоромилися моєї присутності й влаштували настільки гидкий скандал. Всі кинулися мені заспокоювати. Я розуміла, що не зможу прямо пояснити, у чому причина, тому набрехала, що хочу до мами. Не могла ж я сказати, те що думала: "Вы солидная женщина, мало того, что прибегаете к физическому насилию над ребенком, так еще и бегаете вокруг стола с газетой, это в Вашем возрасте просто неприлично!" Оскільки я була не "дітсадівською" дитиною, у версію про маму повірили. Це був перший, але далеко не останній раз, коли мені довелося прикидатися повною дурою, аби інші могли "зберегти обличчя". Честь бабушкі була врятована, задниця Свєтки також. Прийшли батьки, всі ще раз мене пожаліли й трошки наді мною посміялися. По дорозі додому я, зрозуміло, пояснила мамі справжню причину - які у NN вдома жахливі порядки й що я до такого виявилася морально неготова. Не пам'ятаю, що вона мені сказала, припускаю, що мала зрадіти - у дєточкі нарешті з'явилося почуття такту. До того я знайомим батьків прямо казала, що про них думаю, й їм (батькам) доводилося червоніти. Здається, я робила тверезі й суворі оцінки, принаймні родичі знайомих - тещі й свекрухи - були зі мною солідарні. От мені 31 рік зараз, але коли я чую, як люди оруть на своїх дітей, жінок/чоловіків, при чужих людях кажуть, які вони ідіоти й нікчеми і все-життя-мені-зіпсували, мені хочеться плакати. Але стримуюсь, бо хто ж мені тепер повірить, що я хочу до мами. Нічого кращого я щось так і не придумала. Current Location: Львів
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
"Кто-то из тех мировых знаменитостей, которые признаны стильными - я их стильными не считаю. Например, я не понимаю, что в супруге президента США видят все дизайнеры; мировые таблоиды сейчас говорят о какой-то стильности Мишель Обамы... Я большей безвкусицы еще не встречала. Но это мое объективное мнение. Я не говорю, что она там плохая, выращивает капусту или еще что-то делает, но в плане стильности - это большой вопрос", - сказала первый заместитель Черновецкого, отвечая на вопрос одного из читателей Корреспондент.net. "Мировые таблоиды" - це Vogue, напевно. Ага, і ще New York Times. Хто їх там тримає, вапщє, редакторів цих? Хай Анна Вінтур піде і убьет себя об стену. За непрофесіоналізм. Tags: Обама, это какой-то позор
Current Location: Львів
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Жижеку дуже не хочеться визнавати, що капіталізм може бути кращий і гірший, з тексту виглядає, що для нього він завжди гірший. Тому він наполягає, що пост-комуністичний дикий капіталізм є єдиною можливою версією, а все решта - ілюзії. Антикомуністи кінця 1980-х йому явно симпатичні, й він всіляко намагається їх виправдати, мовляв, не хотіли вони капіталізму, а хотіли неіснуючого ідеалу. Можливо, у цьому він має рацію. Так само, як і в соціалістичних очікуваннях суспільства, які, як показує статистика, в Україні прекрасно собі пережили ці 20 років. Жижек абсолютно справедливо зазначає, що колишні комуністи у нових умовах виявилися набагато успішнішими за колишніх дисидентів, й чудово адаптували капіталізм під власні потреби. Але припускаю, що справа тут не в ідеології. Хто з комсомольських функціонерів, які стали першими успішними бізнесменами, насправді вірив в комуністичні ідеали? Юзали систему просто, драйвери у них були зовсім інші. Мені видається, що межа між капіталізмом і всілякими гібридами, з якою бавиться Жижек, досить проста. Капіталізм - це лад, за якого громадянин не має кому продати свою лояльність. Іншими словами, за капіталізму не виживають ті, хто не має чого запропонувати суспільству окрім покори, пасивності та коливання разом з лінією партії. Ніхто цього не купує. Жодне підприємство не виживе в ринковій економіці, якщо його працівники замість виробництва продуктів і послуг будуть отримувати гроші за любов до начальства. Загнеться таке підприємство. Звичайно, якщо є ресурси, то можна деякий час дозволяти собі "вставати з колін", купувати лояльність не тільки пересічних громадян, але й тих, хто метикуватіший (надавати їм доступ до ресурсів, власне), займатися корпоративними війнами та офісними інтригами. Як тільки ресурси - нафта, газ, щедрі вливання наївного інвестора - вичерпуються, лояльність виявляється непотрібною. Тому уся ця ностальгія за "сильною рукою" вкупі із соціалістичними очікуваннями не що інше, як бажання продати комусь свою лояльність. Настрої такі спостерігаються саме в середовищі тих, в кого й освіта погана, й талантів не дуже, тобто нічого крім лояльності вони запропонувати не можуть. Активна, розумна й талановита частина суспільства від перспективи "сильної руки" нещаслива, оскільки правила конкурентної боротьби змінюються: лояльний лузер може отримувати від держави блага, тоді як "шибко умный" - зайнятися видобутком урану (власноруч) та пошиттям рукавичок в ускладнених кліматичних умовах. Ідея про продаж лояльності громадянином державі не моя, десь бачила в коментах, якщо хтось знайде авторство - буду вдячна. Tags: nytimes
Current Location: Львів
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Ду-уже цікава колонка Славоя Жижека про падіння Берлінської стіни у New York Times. Там кілька тез, з якими можна погоджуватися і не погоджуватися, але одна, другорядна в принципі, мені дуже сподобалася: The same rightists who decades ago were shouting, “Better dead than red!” are now often heard mumbling, “Better red than eating hamburgers.” But the Communist nostalgia should not be taken too seriously: far from expressing an actual wish to return to the gray Socialist reality, it is more a form of mourning, of gently getting rid of the past. As for the rise of the rightist populism, it is not an Eastern European specialty, but a common feature of all countries caught in the vortex of globalization.
Кілька днів тому ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif) stelmashow цитував: "Глобалісти їдять біг-мак, а локалісти бояться, що біг-мак з’їсть їх".Tags: nytimes, журналістика
Current Location: Львів
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Є три слова - я коли їх чую, все розумне, добре і вічне у мене всередині ховається під плінтус. Перше - тім-білдінг. Не те, щоб я не люблю працювати з людьми. Навпаки навіть. Просто мій досвід мені говорить, що люди, які вірять в те, що роблять, на роботу не ходять, а працюють, і щиро раді бачити один одного щодня, або принаймні 5 разів на тиждень, не мають жодної потреби бігати в мішках і співати корпоративних пісень. Про те, як сумно може виглядати зворотній варіант, недавно у себе написав bluzzz Друге - духовність. Я так до кінця не можу збагнути, що це, хіба по вторинних ознаках. Буває, наприклад, духовність українська, буває слов'янська. Достеменно відомо, що американської духовності не буває, і навряд чи американський народ здатен колись таку випродукувати, як, зрештою, і інші країни-члени НАТО. Є люди, які займаються боротьбою за духовність. З такими людьми мені дуже не хочеться зустрічатися ввечері в темному провулку. Напевно, це й все, що мені треба про неї знати. Третє - сімейні цінності. Що це таке, я теж можу визначити хіба від супротивного. Наприклад, гей-паради можуть зашкодити сімейним цінностям. У мене виникає підозра, що ті, хто стоїть на стражі сімейних цінностей має на увазі щось інше, ніж любов та повагу людей, які живуть разом, оскільки навряд чи якийсь костюмований парад може любові та повазі загрожувати. Якщо серйозно, то жодна моя знайома сім'я, де люди ставляться один до одного з увагою та розумінням, всує сімейні цінності не згадує й захищати їх не лізе.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Previous
