Найбільшим розчаруванням цілої тої кампанії для мене була Оксана Забужко. До мене навіть не одразу дійшло, що мене так муляє, поки пошестю" противсіх" не накрило цілу френдстрічку.
Я спочатку була спокійна, мов панда. Соціологічні дослідження не тільки під вибори робляться, тож все було достатньо передбачувано. Проблема ж не в Януковичі й не в Тимошенко, а в бажаннях та очікуваннях, які за ними стоять. Вони - просто дзеркало, вони озвучують те, що від них хочуть чути.
Я не засуджую тих, хто голосував "проти всіх". Багато хто робив це у першому турі, аби задекларувати, що жоден зі списку не є добрим для посади президента. І це цілком гідна позиція.
Але я не можу змиритися з поставою "ви тут собі мастіть голову, а я збоку подивлюся", "ви всі бидло, а я д'артаньян". Усі наші вчинки мають наслідки. Голосування "проти всіх" у другому турі передбачало результат, і цей результат - перемога одного з кандидатів. Була би Юля попереду - голос "проти всіх" був би тотожний голосу за Юлю.
"Противсіх" мали і мають серйозні аргументи. "Я просто хочу показати, що обидва гівно". Чудово. Але невже в глибині душі не було сумніву, що це благородне обурення має також реальний, буденний вимір? Що ця бездоганно чиста позиція не така вже й бездоганна, якщо не проговорювати її вголос?
Чи часто ми маємо можливість не приймати рішення у власних справах? Чи мають можливість не приймати рішення ті, хто має власний бізнес? Лікує людей? Забезпечує зліт і посадку літаків? 
Чому ж коли мова йде про країну, красива відповідь на запитання друзів "за кого голосуєш?" важливіша за наслідки свого вчинку? Чому процес в "уютной жежешечке" та на телеекранах виявився важливішим за результат?
Друзі, це був красивий жест. Але грати в шахи, коли з вами грають в чапаєва - це ніякий не громадянський вчинок, це ескапізм. Нема чим пишатися. Ваш благородний громадянський порив використав Віктор Федорович (за інших розкладів використала би Юлія Володимирівна). Ваш вистражданий, сто разів обдуманий, з найкращих засад зроблений вибір був спрофанований кампанією Лузера Всєя України (НСНУ та Ющенко взагалі виявилися чемпіонами з падіння нижче плінтуса).
Але от Забужко мене просто добила. Не позицією "проти всіх", ні, але аргументацією цього вибору. Справді розумна людина публічно озвучує думку, що є така опція - жити в країні й не нести за неї відповідальність. Виявляється, варто лише голосувати "проти всіх" і отримуєш індульгенцію.
Є чудесний спосіб не нести відповідальність за цю країну. Можна з неї емігрувати. Я, до речі, такий вчинок не засуджую - кожна людина вільна вибирати, де їй краще жити, аби тільки податки платила. Можна ще в монастир піти, не знаю, в лісі жити. Але поки ми тут - нам це все разом розгрібати. Незалежно від того, хто як голосував.   

Tags: это какой-то позор

Я таки не шкодую, що не голосувала за Ющенка у першому турі.
Мені шкода, що найрозумніші люди нашої країни вважають, що варто було дати лузеру ще один шанс тільки за те, що він не заважав нам жити. Я згідна, що ми будемо згадувати його з ностальгією, але, як писав otar , він заслужив на електоральне покарання. По-людськи мені його шкода, бо він з цим епік фейл увійде в історію, й жити з таким тягарем на серці — ворогу не побажаєш. Але як подумаю, для скількох людей розчарування у Помаранчевій революції було останнім в їхньому житті — бо вони в останній раз перед смертю комусь "з них" повірили й зневірені померли, то взагалі відмовляюся розуміти прощення, дароване Ющенку нашими лідерами думок перед першим туром. Фіг з нами, не перший і не останній раз, ще життя попереду. А бабульок, які відкладені на похорон гроші несли в штаб "Нашої України" не пробачу.
Всьо. Випустила пару й пішла працювати далі.

Колись, у найтемнішу пору, обожнюваний мною Ярослав Грицак опублікував у "Критиці" "Правильник українського інтелектуала". В неті його, на жаль, нема, так що доведеться шукати хард-копію "Критики". Загалом же текст був доволі оптимістичним.
Зараз не менш обожнюваний bndr_ndrj намалював картину песимістичну. А там згідна з кожним словом, окрім останніх двох абзаців.
Отже, що я бачу позитивного в поточній жопі: які б не були результати другого туру, або в однієї, або в іншої частини їхнього електорату за деякий час настане просвітлення.

Які є загрози: правішання та радикалізація. Хто від цього виграє, думаю, пояснювати не треба. Хто програє, також очевидно. Якщо у 1990-х була загроза реваншу комуністів, то теперішня загроза серйозніша. Комуністичний електорат зменшувався, пардон, у природній спосіб. Право-радикали - це молоді люди, переважно. Покоління, яке не пам'ятає совкове ходіння строєм, яке не виростало на перестроєчних кухнях, виявилося неопірним до простих і привабливих рішень. Тому вони так легко відмовляються від свободи - досвіду, як то воно без неї, вже немає, а культури публічної дискусії, навичків критичного мислення ще немає - дякуємо за це нашій дорогій освіті та безцінним медіа. У результаті люди, які незалежно від політичних поглядів, мають стійку гуманістичну настанову, затиснуті між поколінням старих совків і поколінням "нових правильних".

Що можна робити в умовах поточної жопи.
Голосно кричати, можна матом, при найменшій спробі "закрутити гайки". Навіть якщо привід буде дрібним. Не давати найменшого попуску - як тільки ці гади відчують страх, нам гаплик.
Виконувати домашнє завдання, яке ми в той чи іншій мірі недовиконали протягом останніх п'яти років: не просто знаходити спільну мову, а направду будувати спільну платформу з ліберально налаштованими людьми з Харкова та Донецька, Керчі та Дніпродзержинська. Припинити нарешті вчити їх "думати по-українському" (один вже довчив).
Зателефонувати єдиному знайомому в яких-небудь Нижніх Задупинцях: скорше за все, його там всі вважають "городским сумасшедшим". Кожен з нас, певною мірою, теж таким є. Якщо не будемо один з одним спілкуватися, їм вдасться нас переконати, що ми таки справді лише "городские сумасшедшие". Так, дивись, слово "толерасти" стане не менш розповсюдженим, ніж "демшиза".
Показувати юним друзям хороші фільми. Наприклад, "Народ проти Ларрі Флінта", чи що там ще, на свій розсуд. Вам колись самвидав давали читати? Ну то pay forward у нових історичних обставинах.
Познайомитися з сусідами. Навчити їх, і загалом оточуючих, не перебивати один одного під час вирішення спільних побутових проблем. Сходити на батьківські збори. Тихою сапою пробувати вирішувати проблеми свого будинку-кварталу-хутору-міста: навіть якщо це будуть чергові "кави" та дискусії без очевидних результатів. Хай суки не розслабляються.    
Ні в якому разі не ігнорувати травлю ближніх, боротьбу за суспільну мораль та інші спроби утвердити бидло-дискурс.

А дерев'яні шахи прибережемо для камери :)

Current Location: Львів

Читаю зараз оці дуже добрі тексти, й нарешті поєднала в голові два явища: т.зв. держава уособлена НЕКом взялася за письменників, тому що з першим пріоритетом у справі "закручування гайок" (with all due respect, впливовість Олеся Ульяненка на широкі народні маси викликає сумнів) - пресою, питання вирішилося само собою.

Tags: это какой-то позор

The New York Times зробив слайд-шоу про українську святу вечерю
А стаття ще цікавіша

Щось всі підбивають підсумки десятиліття. А я ще морально не готова. Для мене й 1990-ті як епоха закінчилися восени 2000, а не 1999.
До речі, помітила у багатьох є теги в ЖЖ "90-ті" або щось синонімічне. А думала, тільки я по них сумую.

У далекі 90-ті мене в університеті вчили, що люди обов'язково читають статті із заголовками, в котрих є слова "маєте", "безкоштовно" і "секс". Таким чином ідеальний заголовок для статті був би "Маєте безкоштовний секс".
Хвилину тому мені в двері подзвонили двоє молодих людей і запропонували "безкоштовне обговорення Біблії".
Висока конкуренція на ринку обговорення Біблії, так виглядає. Які взагалі тепер тарифи, хтось в курсі?

Tags: это какой-то позор
Current Location: Львів

От за що люблю свій спортзал, так це за можливість відчути, чим люди живуть: там майже весь час увімкнений музичний канал, і я після тривалої перерви себе зловила на тому, що скучила, наприклад, за рекламою рингтонів.  Бо де ще я почую, наприклад, таке: "моя милая хозяйка, это я, твой стильный зайка, нажимай меня на кнопку и клади поближе к попке".
Разве не прекрасно?

Current Location: Львів

Tags: журналістика, это какой-то позор
Current Location: Львів

найвлучніші коментарі про вчорашні дискусії про аборти з-поза дискусій:

bndr_ndrj 
Особливо активно обговорюються віртуальні, а від того стократ миліші серцю, ненароджені діти. От ними вони якраз і переймаються. Не тим, що гандони дорогі, не тим, що сексуальна освіта в країні стихійна, а по суті відсутня, не тим, що із забороною абортів з'являться чорні абортарії із усіма наслідками. Ні. Вони засуджують, повчають, філософствують: чи можна назвати сперматозоїд, що покоїться в тестикулах п'яного ґвалтівника, "живою душею".

prophet_in_blue 
щоб вони людей та інших Божих створінь так любили, як вони люблять гіпотетичні чужі(!) зародки (там же)

А в самій дискусії, як в тому анекдоті про партизан і лісника. У ролі лісника виступила mavchenia 

автор змішав в одну купу аргументи юридичні та етичні. І виходить, що на рівні етики він наводить сильні аргументи проти (базовані на релігійному світогляді), але не хоче надавати юридичної сили своїм релігійним переконанням. Це щодо викладу.
Щодо теми і дискусії - від перших папських енциклік щодо біоетичних питань ця дискусія не затихає - і жодного поступу. Ті ж аргументи і контраргументи, ходіння по колу. Переконати пролайфівців у тому, що хтось має право на вибір так само неможливо як прочойсівців, що ембріон є особою і його необхідно захищати законом. Це така собі вправа для студентів 2 курсу боголословського факультету, ну і викладачів, які їм це викладають. Але в цій дискусії нема нічого, крім відточення своєї риторики і аргументів та проповідування до навернених. Ніхто насправді не змінює своєї думки. І вивішувати своє ставлення на прапор і махати ним - це доволі ризиковане заняття. Це особиста справа кожної жінки, чоловіка і сім"ї. Ніхто не має права їм вказати на те чи вони праві чи не праві. "Хто ти, що судиш чужого раба?" 18 абортів чи 10 дітей - це кожен вирішує для себе. Бо ж суспільство любить поосуджувати і одних і других.
Щодо депутатів облради - скоро вибори до місцевих рад, їм потрібна підтримка церкви та віруючих, а здобути її можна показавши власну лоіяльність до християнських цінностей.
Щодо цінностей і християнського розуміння світу - найстрашніше для віруючого вірити, що тільки він правий, а всі решта підуть до пекла. Віра дає певну призму (скельце) через яке можна дивитись на світ, але це не означає, що через нього треба змушувати дивитися всіх і переслідувати тих, хто шукає інші скельця.